Society and Security

Інституційний вимір стратегічних комунікацій у рамках співпраці НАТО – ЄС

2025-11-11T09:40:52+02:00

Статтю присвячено ролі інституцій у контексті співпраці між Європейським Союзом і Організацією Північноатлантичного договору у сфері стратегічних комунікацій. Окремо проаналізовано значення Центру передового досвіду НАТО зі стратегічних комунікацій у Ризі та проєкту EUvsDisinfo. ЄС і НАТО посилили співпрацю в галузі безпеки та оборони, а також у цих об’єднаннях дійшли до спільного розуміння впливу гібридних загроз з боку російської федерації та Китайської Народної Республіки. Особливого значення безпекова й політична співпраця між ЄС і НАТО набула після повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну 24 лютого 2022 року.
Стратегічні комунікації є однією зі складових ефективної взаємодії влади, сектору безпеки й оборони, медіа, а також громадянського суспільства в інформаційному та кіберпросторі. Інституції відіграють одну з ключових ролей в ефективній роботі стратегічних комунікацій, адже це про інституційну пам’ять, довгострокові стратегії та координацію між різними акторами, зокрема державним і громадським секторами. Відзначено динаміку двосторонніх зустрічей у форматі НАТО – ЄС у контексті обговорення співпраці щодо протидії гібридним загрозам. Саме від інформаційної компоненти залежить ефективне ухвалення рішень. У статті наголошено на тому, що досвід співпраці ЄС і НАТО у сфері стратегічних комунікацій є важливим для України, яка протистоїть повномасштабному вторгненню рф. Розбудова стратегічних комунікацій України належить до ключових завдань як державного сектору, так і громадянського суспільства.

Формування кооперативної безпеки АСЕАН у ХХ столітті

2025-11-11T10:07:16+02:00

Стаття присвячена аналізу процесу формування кооперативної безпеки Асоціації держав Південно–Східної Азії (далі – АСЕАН) як ключового елемента регіональної стабільності в Південно–Східній Азії та часткової екстраполяції режиму кооперативної безпеки АСЕАН на Азійсько–Тихоокеанський регіон у ХХ столітті.

Результати аналізу свідчать, що лише із встановленням сприятливого клімату міждержавних відносин у Південно–Східній Азії в другій половині 1960–х рр. стало можливим створення АСЕАН. Уже від початку в діяльності організації простежувалися елементи кооперативної безпеки, зокрема, багатосторонність, принцип невтручання у внутрішні справи, інклюзивність та пріоритет політико–дипломатичних, а не військових інструментів взаємодії.

Результати аналізу містять детальний огляд ключових етапів створення, розвитку та діяльності АСЕАН у ХХ столітті з акцентом на аналізі її основоположних документів крізь призму концепції кооперативної безпеки. Зокрема, виокремлено три періоди еволюції кооперативної безпеки АСЕАН: 1967–1977 рр., 1978–1989 рр. та 1990–1997 рр.

Проаналізовано, що створені в межах АСЕАН режими кооперативної безпеки – кодекси поведінки на зразок Договору про дружбу та співробітництво у Південно–Східній Азії від 1976 р. та Договору про вільну від ядерної зброї зону в Південно–Східній Азії від 1995 р., сприяли зниженню напруженості, налагодженню комунікацій та запобіганню ескалації конфліктів не тільки в Південно–Східній Азії, а й в Азійсько–Тихоокеанському регіоні. Однак саме режим кооперативної безпеки на базі Договору про дружбу та співробітництво став історією успіху екстраполяції кооперативної безпеки АСЕАН на Азійсько–Тихоокеанський регіон і досі є основним кодексом поведінки для взаємодії з АСЕАН в Південно–Східній Азії та Азійсько–Тихоокеанському просторі.

Інформаційна політика Чеської Республіки як інструмент забезпечення інформаційної безпеки під впливом російсько-української війни

2025-11-11T10:37:26+02:00

У цій публікації проаналізовано сучасну інформаційну політику Чехії як інструмент забезпечення інформаційної безпеки в умовах російсько-української війни. Метою розвідки є дослідження особливостей реалізації інформаційної політики Чеської Республіки в умовах посилення гібридних впливів російської федерації. У статті простежено розвиток законодавства Чехії у сфері інформаційної безпеки, проаналізовано діяльність та роль відповідних державних структур. Аналізується вплив російсько-української війни на трансформацію інформаційної політики Чеської Республіки. Окрему увагу приділено з’ясуванню ефективності інформаційної політики країни в контексті забезпечення інформаційної безпеки.

У статті застосовано низку загальних та спеціальних методів, які в комплексі дозволяють досягти поставленої мети. У роботі використано порівняльний метод, контент-аналіз та моделювання. Отримані результати свідчать, що Чеська Республіка з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну суттєво вдосконалює методи боротьби з інформаційними загрозами. Значну увагу в країні приділено створенню належної законодавчої бази, створено низку спеціалізованих державних інституцій, які забезпечують безпеку країни в інформаційній сфері. Водночас важливо, що поряд з цим проведена значна просвітницька робота серед населення Чехії для формування розуміння та вмінь сприйняття інформації в умовах постійних гібридних впливів (з боку впливових акторів міжнародних відносин).

Доведено, що інформаційна політика Чеської Республіки є ефективним інструментом забезпечення інформаційної безпеки країни попри значні впливи російсько-української війни. Прикметно, що Чехія в цьому контексті активно співпрацює із партнерами по НАТО та ЄС, що дозволяє більш ефективно та продумано протидіяти намаганням росії впливати на інформаційний простір країни.

Позиція адміністрації Дж.Байдена щодо євроатлантичних прагнень України

2025-11-11T10:59:34+02:00

У статті висвітлено та проаналізовано позицію США щодо курсу України на інтеграцію в євроатлантичний безпековий простір, зокрема членства в Північноатлантичному Альянсі, за каденції адміністрації президента Дж.Байдена (2021–2024). З’ясовано, що протягом всього цього періоду США послідовно займали розмиту та стриману позицію щодо членства України в НАТО, водночас публічно підтримуючи курс Києва на євроатлантичну інтеграцію та відповідні реформи в оборонному секторі. Заразом міркування та причини, які лежали в основі американської позиції у цьому питанні до та після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, суттєво різнилися.

На першому етапі, протягом 2021 р., адміністрація Дж.Байдена уникала чітких обіцянок Україні про надання Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), прагнучи зменшити геополітичну напруженість і стабілізувати російсько–американські відносини. Водночас Вашингтон публічно підтримував курс Києва на євроатлантичну інтеграцію та політику «відкритих дверей» в НАТО, використовуючи це як стимул для української влади проводити необхідні оборонні та демократичні реформи.

Повномасштабна російсько–українська війна не вплинула на стриману позицію Сполучених Штатів у цьому питанні, однак змінила міркування, які були в її основі. По–перше, американська дипломатія прагнула уникнути потенційної можливості воєнного конфлікту з росією, яка могла виникнути у разі приєднання України до НАТО. По–друге, відсутність чітких перспектив членства в Альянсі створювала для Києва можливість використовувати опцію відмови від вступу до НАТО в переговорах з москвою. Як результат, адміністрація Дж.Байдена намагалися відкласти це питання на післявоєнний період, посилаючись на триваючу війну та неготовність самої України до членства з точки зору відповідності стандартам НАТО. У цьому контексті результати Вільнюського та Вашингтонського самітів НАТО для України не вийшли за межі розмитої обіцянки 2008 р. щодо членства в невизначеному майбутньому: ані скасування необхідності виконувати ПДЧ, ані різні дипломатичні формулювання на кшталт «міст до членства в НАТО», не наблизили Київ до вступу в Альянс.

Теорії тероризму та контртероризму ХХ століття: філософсько-правовий та етичний виміри (Рене Жирар та Славой Жижек)

2025-11-12T10:19:56+02:00

Стаття присвячена аналізу теорій тероризму та контртероризму через призму філософсько-правових і етичних теорій Рене Жирара та Славоя Жижека. Показано, що обидва мислителі розглядають тероризм не як випадкову чи патологічну форму насильства, а як структурно зумовлений прояв сучасної суспільної динаміки. У теорії Рене Жирара тероризм пояснюється через механізми міметичного бажання та міметичного суперництва: наслідування бажань інших перетворює людину на суперника, породжує зростаюче напруження і призводить до спалаху колективного насильства. У світлі ідей Жирара терористи постають не автономними руйнівниками, а продуктом взаємного наслідування й конфліктної симетрії, де насильство з боку держави та контрнасильство терористів є віддзеркаленням однієї міметичної логіки. Терористичний акт трактується як форма жертовного механізму, коли спільнота каналізує агресію на символічну «жертву» задля тимчасового відновлення порядку. Такий підхід розкриває психологічну логіку насильства й пояснює циклічність терористичних актів, які повторюють міфологічну структуру жертвопринесення. У теорії Славоя Жижека тероризм пояснюється як симптом системного (об’єктивного) насильства, що виникає внаслідок глобальної нерівності, політичного відчуження та ресентименту. Терор розглядається як реакція на структурне насильство капіталістичної системи, замасковане риторикою толерантності та політкоректності. Через концепції «постполітичної біополітики» та «ліберально-комуністичного села» С.Жижек показує, як глобальна еліта підтримує ілюзію гуманізму, водночас посилюючи підґрунтя для радикалізації й терористичних реакцій.

Пріоритет інтересів США в становленні державності України в 1990–1994 роках

2025-11-12T11:51:50+02:00

Стаття присвячена аналізу пріоритетів інтересів Сполучених Штатів Америки у процесі становлення державності України в 1990–1994 роках, що є актуальним у контексті сучасних геополітичних викликів та ролі України як ключового суб’єкта в Східній Європі. Дослідження спростовує міф про те, що американська політика щодо України обмежувалася лише питанням ядерного роззброєння, демонструючи багатогранність стратегії США. На основі аналізу офіційних документів і академічної літератури стаття розкриває, як США підтримували суверенітет України, сприяли демократичним реформам, економічній стабілізації та інтеграції до міжнародної системи безпеки. Актуальність роботи зумовлена необхідністю переосмислення історичних аспектів українсько-американських відносин для розуміння сучасної ролі України в протидії російському впливу та зміцненні регіональної безпеки. Хронологічні межі охоплюють період від прийняття Декларації про державний суверенітет України (1990) до відставки Президента Леоніда Кравчука (1994). Дослідження підкреслює стратегічне значення України як противаги російському імперському потенціалу, що відображено в оцінках американських і українських дослідників, та акцентує на важливості комплексного підходу США до розбудови української державності.

Аналітичні інструменти для оцінки стану міжнародного безпекового середовища: стратегічні огляди, глобальні індекси та критерії оцінки

2025-11-12T10:46:58+02:00

Дана стаття присвячена актуальному питанню дослідження міжнародного безпекового середовища. російсько–українська війна спричинила кардинальні зміни в системі міжнародної безпеки та змусила акторів міжнародних відносин не лише визнати сам факт війни на теренах Східної Європи, але й змінити підходи до гарантування безпеки в міжнародному середовищі.

Країни євроатлантичного безпекового простору все частіше почали охарактеризувати досліджувану категорію – міжнародне безпекове середовище – нестабільним та сповненим загроз і викликів. Водночас, відсутність визначення даного поняття та елементів, які ураховуються при його оцінці в стратегіях безпеки та оборонних оглядах країн, зокрема України, обумовлює необхідність для проведення подальших досліджень за відповідним напрямом.

Відтак, у статті представлені результати з огляду деяких із ключових документів оборонного планування країн євроатлантичної системи безпеки. Зазначене дозволило окреслити необхідні елементи для урахування при здійсненні оцінки стану міжнародного безпекового середовища.

Розглянуто й інші потенційні підходи до оцінки досліджуваної категорії, а саме: надано обґрунтування використанню показників глобальних емпіричних індикаторів, методу експертних оцінок та SWOT–аналізу.

Модель удосконаленої системи підготовки офіцерського складу Національної гвардії України

2025-11-13T12:59:56+02:00

У статті проведено аналіз сучасних вимог до освіти та підвищення кваліфікації офіцерського складу Національної гвардії України (НГУ) в умовах воєнного стану та реформування сектору безпеки і оборони. Висвітлено нормативно-правову базу, зокрема положення Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», які передбачають можливість присвоєння офіцерських звань без наявності ступеня «бакалавра», але з обов’язковим подальшим здобуттям освіти. Здійснено порівняльний аналіз із британською системою підготовки офіцерів (Royal Military Academy Sandhurst, Reserve Officers’ Training Corps), що дало змогу визначити ключові відмінності у тривалості підготовки, вимогах до відбору та формування лідерських компетентностей. Запропоновано модель удосконалення системи здобуття освітніх ступенів «бакалавр» і «магістр» для офіцерів НГУ. У висновках підкреслено доцільність упровадження механізмів безперервної освіти, спрямованих на підвищення ефективності діяльності НГУ та забезпечення кар’єрного розвитку особового складу.

Методологія оцінювання стану безпекового середовища та рівня національної безпеки держави на основі когнітивно-семантичної моделі

2025-11-13T13:31:21+02:00

Геополітична ситуація у світі залишається напруженою через конфлікти, економічне протистояння, енергетичні кризи та кліматичні зміни. Найбільш значущою загрозою національній
безпеці України є тривала збройна агресія російської федерації. Це вимагає розвитку теорії та практики забезпечення національної безпеки. Формулювання та реалізація політики у сфері управління викликами, ризиками та загрозами є актуальними завданнями. У статті запропоновано методику оцінювання стану безпекового середовища та рівня національної безпеки на основі когнітивно-семантичної моделі. Розроблено когнітивну карту оцінювання рівня національної безпеки у вигляді знакового орієнтованого графа. Для пояснення застосування такого підходу наведено приклад логічних міркувань щодо опису проблеми та формування пропозицій для державного управлінського рішення.

Модель механізму реалізації стратегії адаптивного управління у сфері національної безпеки

2025-11-13T14:37:03+02:00

Розглянуто принципи та підходи до формування моделі механізму реалізації стратегії адаптивного управління у сфері національної безпеки. Увагу приділено питанням удосконалення ресурсного забезпечення та системи механізмів реалізації стратегії адаптивного управління у сфері національної безпеки, які б дозволяли знизити наслідки негативного впливу як деструктивних чинників безпекового середовища в цілому, так і результатів використання основними його акторами деструктивних механізмів зокрема. Акцентовано увагу на тому, що адаптивна система стратегічного управління у сфері забезпечення національної безпеки є насамперед сукупністю захисних механізмів від криз. На відміну від сталих антикризових механізмів, захисні адаптивні механізми передбачають активізацію та мобілізацію захисних потужностей інших акторів безпекового середовища, подолання їх спротиву та виведення системи забезпечення національної безпеки з рівноваги. Обґрунтовано, що використання моделі механізму реалізації стратегії адаптивного управління у сфері національної безпеки дає змогу вироблення та реалізації гнучкої політики не тільки щодо окремих груп загроз, але для всього їх комплексу. Тобто передбачає розгляд інтегральної єдності сукупності загроз як цілісного виклику національній безпеці, а кожного її елемента як потенційної загрози у стратегічній перспективі. Запропоновано модель механізму реалізації стратегії адаптивного управління у сфері національної безпеки, у якій механізми реалізації стратегії адаптивного управління відіграють роль основного маркера адаптивного розвитку середовища, на забезпечення необхідного стану керованості якого спрямовується стратегія адаптивного управління, метою якої є реконфігурація та модифікація параметрів систем безпеки основних акторів.

Нормативна база, суб’єкти та механізми транскордонного виявлення активів

2025-11-12T11:22:24+02:00

У статті досліджено сучасні механізми міжнародного виявлення, ідентифікації та повернення активів, незаконно виведених за межі національної юрисдикції. Проаналізовано нормативно-правові акти міжнародного й національного рівнів, діяльність основних суб’єктів транскордонного пошуку активів (АРМА, НАБУ, Держфінмоніторинг, Офіс Генерального прокурора), а також міжнародні платформи й ініціативи (StAR, CARIN, Open Ownership, Interpol Global Focal Point Initiative). Розглянуто інструменти ефективного розшуку активів, зокрема паралельні розслідування та спільні слідчі групи, їхнє правове регулювання й проблеми в національному законодавстві, включно з колізіями щодо створення спільної слідчої групи (ССГ). Запропоновано шляхи вдосконалення законодавства, зокрема розширення повноважень заступників Генерального прокурора та керівників регіональних прокуратур щодо створення ССГ для підвищення ефективності міжнародного співробітництва у сфері повернення активів.

Дослідження ґрунтується на комплексному застосуванні загальнонаукових методів наукового пізнання (аналіз, синтез, порівняння), спеціально-юридичних (порівняльно-правовий, формально-правовий) системний та функціональний методи. Використано методи системного аналізу, контент-аналізу міжнародних і національних практик та нормативних документів.

Визначено й оцінено чинні міжнародні та національні механізми пошуку й повернення активів. Систематизовано діяльність суб’єктів транскордонного виявлення активів і міжнародних платформ співпраці. Проаналізовано проблеми законодавчого регулювання спільних слідчих груп та запропоновано шляхи їхнього удосконалення. Розроблено практичні рекомендації щодо ефективного застосування наявних інструментів для виявлення й повернення активів у кримінальному процесі.

Для ефективного пошуку, ідентифікації та повернення активів державні інституції мають застосовувати багатовекторний підхід, що передбачає: тісну взаємодію національних і міжнародних органів; використання фінансової розвідки та платформ міжнародного співробітництва; застосування паралельних розслідувань та спільних слідчих груп. Запропоновано внести зміни до законодавства України для розширення кола суб’єктів створення спільних слідчих груп з метою підвищення ефективності міжнародної взаємодії у сфері повернення активів.