Society and Security

Аналіз досвіду формування військового законодавства щодо проходження військової служби у збройних силах країн-членів НАТО

2025-09-11T06:18:43+00:00

У статті здійснено системний аналіз військово-правових моделей країн НАТО щодо регулювання проходження військової служби з метою виявлення ефективних механізмів, придатних для адаптації в умовах національної безпеки та оборони України. Дослідження охоплює як базові нормативні акти (конституції, закони, статути), так і відомчі регламенти, гармонізовані з міжнародними стандартами. Узагальнено, що правові системи союзників формуються каскадно: від загальнодержавних принципів до конкретних інструкцій, що забезпечує як стабільність, так і гнучкість військового управління в умовах динамічних загроз. У роботі розглянуто низку національних прикладів: США (реформа UCMJ, Blended Retirement System, GI Bill), Німеччини (Soldatengesetz, соціальні пакети для контрактників, правова доктрина «солдат-громадянин»), Франції (етичні принципи статусу військового), Польщі (інтеграція добровільного контракту в модель Total Defense), Скандинавських країн (гендерно-нейтральний вибірковий призов), Канади та Естонії (цифрові платформи для добору й оцінювання військовослужбовців). Особливу увагу приділено порівнянню трьох моделей служби: професійної, змішаної та призовної у контексті їхньої соціальної ефективності, кадрової спроможності та мобілізаційного потенціалу. Доведено, що системи країн НАТО поступово зближуються навколо ключових принципів: верховенства права, цивільного контролю, сумісності з нормами МГП та стандартами STANAG. У межах дисциплінарного права акцент зроблено на поступовій еволюції від авторитарної до правозахисної моделі: незалежність військової прокуратури, доступ до адвоката, функціонування омбудсманів. Окремо підкреслено значення соціальних гарантій: від пенсійних моделей до програм реінтеграції та реабілітації. Результатом порівняльного аналізу стало формулювання низки висновків щодо імплементації: рекомендовано запровадження короткострокових контрактів із потужним соціальним пакетом, розширення правового статусу резервістів, інтеграція цифрових платформ для добору й оцінювання, закріплення гендерної рівності в кадровій політиці. Зроблено висновок, що оптимальною моделлю для України є багаторівнева система правового регулювання служби, яка поєднує натівські стандарти з гнучкістю адаптації до національного контексту.

Гносеологічний потенціал сучасних соціально-психологічних теорій тероризму та контртероризму

2025-09-24T03:36:25+00:00

У статті досліджено гносеологічний потенціал сучасних соціально-психологічних теорій тероризму та контртероризму через аналіз концепцій Анни Ґейфман та Даніеля Келера, зосереджуючись на психологічних, соціально-філософських та історичних аспектах цього явища. Основна увага приділена еволюції тероризму від індивідуальних актів до масового феномену, зокрема через призму російського революційного терору кінця XIX – початку XX століття, та його впливу на сучасні форми екстремізму, такі як ультраправий і «вуликовий» тероризм. Розглядаються психологічні механізми радикалізації, включаючи відчуження, танатофілію та дегуманізацію, а також процеси дерадикалізації та дисенгейджменту, що базуються на факторах «штовхання» та «притягання». Аналізується роль інтелігенції, літератури та соціальних мереж у нормалізації насильства, а також стратегії протидії насильницькому екстремізму (CVE). У контексті сучасних викликів, таких як зростання антиіммігрантських рухів та психологічна залежність від насильства, підкреслюється необхідність міждисциплінарного підходу для розробки ефективних контртерористичних стратегій. Актуальність дослідження для України полягає в потребі глибшого розуміння психосоціальних механізмів радикалізації для зміцнення національної безпеки та протидії гібридним загрозам. Зроблено висновки щодо перспектив використання цих теорій для вдосконалення превентивних заходів і управління контртерористичними процесами.

Актуальні проблеми досудового розслідування в Україні та шляхи їх вирішення

2025-09-11T05:50:44+00:00

Стаття присвячена комплексному аналізу сучасних проблем досудового розслідування в Україні та розробці науково обґрунтованих пропозицій щодо їх вирішення. У процесі дослідження використано такі методи дослідження, як: статистичний аналіз даних про діяльність органів досудового розслідування; порівняльно-правовий метод для дослідження зарубіжного досвіду; соціологічний аналіз результатів опитувань громадської думки щодо довіри до правоохоронних органів; системний підхід до вивчення взаємозв’язків між різними проблемами досудового розслідування.

Визначено три основні проблеми досудового розслідування: надмірне перевантаження органів розслідування, формальний підхід до збирання доказів та недовіра суспільства до правоохоронної системи. Проаналізовано зарубіжний досвід вирішення аналогічних проблем, зокрема реформу поліції, проведену в 2015–2017 роках у Швеції, та використання соціальних мереж правоохоронними органами Великої Британії для підвищення прозорості та довіри. Запропоновано комплекс заходів для вирішення виявлених проблем: активне застосування інституту угод, декриміналізація незначних діянь, посилення контролю за якістю доказування, запровадження персональної відповідальності слідчих, створення ефективної системи комунікації з громадськістю. Особливу увагу приділено необхідності системного підходу до реформування, що містить технологічне оновлення, підвищення кваліфікації кадрів та зміцнення матеріально-технічної бази органів досудового розслідування.

Практичне значення дослідження полягає у можливості використання запропонованих рекомендацій органами державної влади під час розробки стратегій реформування правоохоронної системи України відповідно до європейських стандартів правосуддя.

Правосуб’єктність закладів вищої освіти та штучний інтелект: проблеми реалізації

2025-09-11T06:03:16+00:00

Стаття присвячена аналізу правосуб’єктності закладів вищої освіти в умовах трансформацій, зумовлених поширенням штучного інтелекту. Автор розкриває сучасні підходи до розуміння правового статусу ЗВО, зокрема з урахуванням нових технологічних факторів, що впливають на освітній процес і адміністративну діяльність. Особливу увагу приділено юридичним проблемам, які виникають при інтеграції ШІ в систему вищої освіти: питанням відповідальності, меж правоздатності, етичним ризикам і прогалинам у законодавстві. Розглянуто можливі шляхи удосконалення нормативно-правового регулювання, що дозволить забезпечити баланс між інноваційністю та правовою визначеністю у сфері освіти.

Аналізуються також міжнародні та європейські підходи до правового регулювання використання ШІ, зокрема положення Регламенту (ЄС) 2024/1689 (AI Act), де освітні системи на основі ШІ визнаються такими, що створюють високий ризик. У цьому контексті визначено виклики, пов’язані з автономією ЗВО, академічною доброчесністю, розподілом відповідальності між розробниками, користувачами й адміністраторами освітніх алгоритмічних рішень.

З урахуванням воєнного стану, особливу увагу приділено гнучкості правосуб’єктності ЗВО та необхідності забезпечення сталості освітнього процесу в умовах кризи. Автор формулює низку пропозицій щодо вдосконалення національного законодавства та внутрішньої політики ЗВО з метою правового впровадження ШІ, дотримання принципів правової визначеності, пропорційності й етичності. Дослідження має міждисциплінарний характер і спирається на аналіз українського законодавства, міжнародних стандартів, наукових джерел та практичного досвіду освітньої цифровізації.

Специфіка фінансування сталого розвитку сільських громад окремих країн ЄС

2025-09-06T09:44:24+00:00

У цій публікації здійснено обґрунтування специфіки фінансування сталого розвитку сільських громад окремих країн ЄС. Встановлено, що трансформації в Польщі, Болгарії та Румунії на шляху до вступу в ЄС суттєво вплинули на розвиток громад, а економічні, політичні і соціальні реформи створили умови для модернізації сільського господарства, розвитку місцевої економіки, покращення якості життя і зміцнення місцевого самоврядування. Наголошено, що доступ до ресурсів ЄС надав значні можливості для інвестування в інфраструктуру, соціальні послуги і місцеві ініціативи. Аргументовано, що кожна країна мала свої унікальні особливості і виклики, але всі вони змогли успішно адаптуватися до європейських стандартів й інтегруватися в спільноту ЄС. Акцентовано, що Польща розробила комплексні стратегії для розвитку сільських територій, зокрема, Національну стратегію, орієнтовану на покращення умов життя, підтримку економічної діяльності і зміцнення соціальної інфраструктури в сільських громадах. Наголошено, що у розвитку сільських громад Румунії є кілька особливих аспектів, які вирізняють її на тлі інших країн. Ці унікальні риси стосуються використання історичних і культурних особливостей, інноваційних місцевих ініціатив, залучення до соціального підприємництва, екологічних практик, а також підтримки традиційних ремесел. Доведено, що Болгарія є країною, де сільський розвиток є важливим компонентом національної економіки, а сільські громади мають значний потенціал для ведення сільського господарства, туризму, збереження й примноження біорізноманіття. Акцентовано, що децентралізація і зміцнення місцевого самоврядування дозволили громадам у Польщі, Болгарії та Румунії більш ефективно керувати своїми ресурсами й впроваджувати місцеві ініціативи.

Динаміка стратегічних партнерств у контексті глобальних викликів безпеки

2025-09-06T10:09:28+00:00

Актуальність дослідження зумовлена потребою переосмислення підходів до стратегічних партнерств в умовах зростання глобальної турбулентності, міждержавної недовіри, технологічної фрагментації та воєнних конфліктів, зокрема, війни в Україні. Метою дослідження є визначення тенденцій трансформації союзів, виявлення їх функціональних особливостей і формулювання рекомендацій щодо підвищення ефективності партнерств у сфері безпеки. Методологічною основою дослідження є структурно-функціональний підхід, порівняльний аналіз, кейс-стаді, контент-аналіз стратегічних документів та елементи системного аналізу, що забезпечило міждисциплінарний підхід до оцінювання безпекової взаємодії. У результаті встановлено, що сучасні партнерства еволюціонують у напрямі модульних багатосторонніх форматів із акцентом на цифрову сумісність, обмін розвідданими, інноваційні оборонні технології та кібербезпеку. Виявлено типи функціональних моделей, приклади кооперації та механізми реагування на гібридні загрози. Сформульовано рекомендації щодо підвищення адаптивності партнерств, зокрема через впровадження механізмів ревізії, симуляцій кризових сценаріїв і посилення інституційної координації. Перспективи подальших досліджень охоплюють оцінку стійкості союзів до гібридних впливів і вивчення впливу технологічної інтеграції на архітектуру стратегічної взаємодії.

Невизначеність як фактор поведінки: когнітивні механізми прийняття політичних рішень

2025-09-11T05:05:32+00:00

У статті розглядається феномен невизначеності як важливий поведінковий чинник, що суттєво впливає на процес ухвалення політичних рішень у сучасних умовах системної турбулентності. Проаналізовано теоретичні підходи до класифікації типів невизначеності (когнітивної, інформаційної, емоційної) та зазначено їхній вплив на інституційні та індивідуальні стратегії політичного реагування. Особливу увагу приділено механізмам ухвалення політичних рішень таким, як евристичні скорочення, фреймінг та емоційні подразники, що визначають характер політичної дії в умовах обмеженого часу та недостатньої інформації. Доведено, що поведінкові обмеження і зростаюча складність середовища призводять до делегітимізації традиційного стратегічного планування, водночас стимулюючи розвиток гнучких та ситуативних форм управління. Стаття пропонує аналітичну основу для подальшого дослідження ухвалення політичних рішень крізь призму поведінкової раціональності та стратегічної невизначеності.

Сучасні тенденції зовнішньої політики провідних держав: порівняння стратегій CША, Китаю та ЄС у контексті глобальних викликів

2025-06-02T16:54:03+00:00

У статті здійснено порівняльний аналіз сучасних зовнішньополітичних стратегій Сполучених Штатів Америки, Китайської Народної Республіки та Європейського Союзу в умовах зростаючої геополітичної нестабільності, економічних трансформацій і новітніх глобальних викликів. Метою дослідження є виявлення ключових пріоритетів, інструментів впливу та моделей реалізації зовнішньої політики провідних держав, що конкурують за вплив у різних регіонах світу, зокрема в Україні. Здійснено огляд наукових публікацій українських і зарубіжних авторів, які дозволили простежити регіональні особливості реалізації зовнішньополітичних курсів та їхню взаємодію. Проаналізовано ключові пріоритети, інструменти впливу та моделі реалізації зовнішньої політики, які застосовують зазначені актори з метою зміцнення власних позицій на міжнародній арені. Обґрунтовано, що США орієнтуються на збереження глобального домінування через мережу військових союзів, економічний тиск, санкційну політику та технологічне лідерство. Китай реалізує стратегію мирного піднесення, зосереджуючись на економічній експансії, проєктах інфраструктурного розвитку та зміцненні зв’язків із країнами Глобального Півдня. Європейський Союз формує політику стратегічної автономії шляхом поєднання м’якої сили, регуляторного лідерства, фінансових механізмів підтримки та оборонно-дипломатичних ініціатив. Особливу увагу приділено тому, як зовнішньополітичні стратегії провідних держав відображаються у контексті України - як прикладу конкурентної взаємодії США, КНР та ЄС. Побудовано узагальнювальну таблицю, що відображає основні характеристики стратегічного підходу кожного актора, що дозволило систематизувати відмінності та спільні риси у їхній зовнішній політиці. Зазначено, що така конкуренція є визначальним чинником у трансформації архітектури міжнародних відносин у XXI столітті.

Взаємозв’язок екологічної дипломатії та безпекової політики в контексті кліматичних викликів

2025-09-11T05:39:38+00:00

Метою дослідження є виявлення та аналіз взаємозв’язку екологічної дипломатії й безпекової політики в умовах сучасних кліматичних викликів, а також визначення основних механізмів їхньої інтеграції в міжнародні та регіональні стратегії забезпечення безпеки.

У дослідженні застосовано комплексний методологічний підхід, який поєднує системний аналіз наукових публікацій останніх п’яти років, порівняльний аналіз інституційних документів ООН, ЄС, НАТО та Африканського Союзу, а також якісні кейс-дослідження на прикладі регіонів MENA й Арктики. Застосовано метод контент-аналізу офіційних резолюцій і стратегічних концепцій, а також метод інституційного картування для оцінки практичних ініціатив у сфері кліматичної безпеки.

У результатах дослідження обґрунтовано концептуальне підґрунтя, в межах якого дипломатичні інструменти спрямовуються на запобігання екологічним кризам, що породжують нові безпекові ризики. З’ясовано, що кліматичні виклики є «множником загроз» через каскадні механізми впливу: від посух і деградації природних ресурсів до соціально-економічної нестабільності та масових міграцій. Встановлено, що міжнародні інституції, зокрема Climate Security Mechanism ООН, «New Climate and Security» Комунікація ЄС і План дій НАТО щодо клімату, інтегрують кліматичний вимір у миротворчі мандати, системи раннього попередження й оборонне планування. Проаналізовано також обмеження чинних ініціатив: політичні суперечності в Раді Безпеки ООН, ризики мілітаризації Арктики та недостатній рівень участі місцевих громад у формуванні стратегій адаптації.

У висновках підкреслюється, що інтеграція кліматично-орієнтованої дипломатії та безпеки має трансформуватися з окремої політики в невіддільний компонент міжнародного стратегічного планування, орієнтованого на довготривалу стійкість. Рекомендується посилити міжінституційну координацію, розширити інструментарій превентивної дипломатії та інклюзивних адаптаційних практик, а також закріпити пріоритетність кліматичної безпеки на всіх рівнях ухвалення рішень.