Особливості та проблеми взаємодії з НАТО як чинник військової суб’єктності ЄС

Анотація

У статті детально проаналізовано особливості та виокремлено проблеми взаємодії Європейського Союзу з Північноатлантичним Альянсом. Досліджено існуючі види безпекової та військової
співпраці між державами Європи в межах ЄС та НАТО, що вказує на посилення такої співпраці між державами регіону. Було проаналізовано значення Стандартизаційного договору НАТО в межах ЄС. Визначено, що на сучасному етапі військова суб’єктність ЄС посилюється не лише на основі НАТО як гаранта колективної безпеки та уніфікатора військових стандартів, але і на основі новітніх безпекових викликів у регіоні. Важливу роль відіграє аналіз ролі розширень НАТО, особливо після розпаду СРСР, коли ЄС та Альянс поповнили свої ряди за рахунок вступу до цих організацій колишніх держав соцтабору і таким чином розширилися на схід, посилюючи свою економічну, політичну та військову суб’єктність. Досліджено еволюцію інституційної взаємодії між НАТО та ЄС: від Декларації 2002 року до Спільної декларації 2023 року. Ключовими в цих документах є положення про розвиток стратегічного партнерства, взаємодоповнюваність оборонних ініціатив, спільне протистояння гібридним загрозам та підвищення військової мобільності, що свідчить про поглиблення співпраці у сфері безпеки. Зазначено, що зміни в трансатлантичних відносинах, зокрема періодичне дистанціювання США від європейських безпекових проблем, а також заклики до збільшення оборонних витрат з боку європейських союзників, сприяли активізації дискусій щодо європейської стратегічної автономії та посилення військової суб’єктності ЄС. Визначено перспективи подальших досліджень щодо інституційної, операційної та стратегічної взаємодії ЄС
і НАТО в контексті формування власних оборонних спроможностей Європейського Союзу, особливо з огляду на нову геополітичну реальність та зростаючі регіональні безпекові загрози.