Аналіз досвіду формування військового законодавства щодо проходження військової служби у збройних силах країн-членів НАТО

Анотація

У статті здійснено системний аналіз військово-правових моделей країн НАТО щодо регулювання проходження військової служби з метою виявлення ефективних механізмів, придатних для адаптації в умовах національної безпеки та оборони України. Дослідження охоплює як базові нормативні акти (конституції, закони, статути), так і відомчі регламенти, гармонізовані з міжнародними стандартами. Узагальнено, що правові системи союзників формуються каскадно: від загальнодержавних принципів до конкретних інструкцій, що забезпечує як стабільність, так і гнучкість військового управління в умовах динамічних загроз. У роботі розглянуто низку національних прикладів: США (реформа UCMJ, Blended Retirement System, GI Bill), Німеччини (Soldatengesetz, соціальні пакети для контрактників, правова доктрина «солдат-громадянин»), Франції (етичні принципи статусу військового), Польщі (інтеграція добровільного контракту в модель Total Defense), Скандинавських країн (гендерно-нейтральний вибірковий призов), Канади та Естонії (цифрові платформи для добору й оцінювання військовослужбовців). Особливу увагу приділено порівнянню трьох моделей служби: професійної, змішаної та призовної  у контексті їхньої соціальної ефективності, кадрової спроможності та мобілізаційного потенціалу. Доведено, що системи країн НАТО поступово зближуються навколо ключових принципів: верховенства права, цивільного контролю, сумісності з нормами МГП та стандартами STANAG. У межах дисциплінарного права акцент зроблено на поступовій еволюції від авторитарної до правозахисної моделі: незалежність військової прокуратури, доступ до адвоката, функціонування омбудсманів. Окремо підкреслено значення соціальних гарантій: від пенсійних моделей до програм реінтеграції та реабілітації. Результатом порівняльного аналізу стало формулювання низки висновків щодо імплементації: рекомендовано запровадження короткострокових контрактів із потужним соціальним пакетом, розширення правового статусу резервістів, інтеграція цифрових платформ для добору й оцінювання, закріплення гендерної рівності в кадровій політиці. Зроблено висновок, що оптимальною моделлю для України є багаторівнева система правового регулювання служби, яка поєднує натівські стандарти з гнучкістю адаптації до національного контексту.