Концептуалізація адаптивного управління проблемно орієнтованим середовищем безпеки
DOI:
https://doi.org/10.26642/sas-2025-4(10)-71-78Ключові слова:
адаптивне управління, безпекове середовище, концептуалізація, модель, підхід, національна безпека, управлінські рішенняАнотація
У статті здійснено концептуалізацію адаптивного управління проблемно орієнтованим середовищем безпеки. Увагу приділено питанням вироблення комплексного підходу до оцінки можливих і наявних впливів у межах концептуальної єдності принципів адаптивного і стратегічного управління, підходів до стратегічного планування, що може забезпечити основу для адаптивного управління впливами на національну безпеку. Акцентовано увагу на тому, що адаптивне управління має не просто виявляти та маркувати проблему, що виникає, але створювати її таким чином, щоб саме ця проблема становила загрозу всім іншим суб’єктам зовнішнього середовища. Результатом виявляється отримання системою темпоральних преференцій для реалізації оперативного плану дій, які мають забезпечити досягнення стратегічних цілей. Запропоновано циклічну модель адаптивного управління проблемно орієнтованим середовищем, яка акцентує увагу на можливостях використання сталої ситуації в середовищі безпеки як проблеми, на розв’язання якої спрямовуються зусилля основних його акторів. У комплексі із застосуванням принципу ресурсоцентричності це передбачає створення умов у контрольованому середовищі змін (керована проблема), за якими основні актори середовища будуть прикладати великі зусилля для накопичення та раціонального розподілу необхідних для вирішення проблеми ресурсів з наданням пріоритету резервування ресурсів (у тому числі пошуку шляхів їх отримання у майбутніх періодах, ураховуючи спроби та результати реагування на проблему), потенційованого з прогнозуванням тенденцій розвитку середовища під час та після вирішення проблеми. Зроблено висновок про те, що у межах адаптивного управління національною безпекою концептуальний підхід щодо формування напрямів антикризових трансформацій безпекового середовища на стратегічному рівні потребує вироблення та реалізації комплексу політичних рішень, що передбачає здійснення постійного моніторингу та аналізу ефективності вирішення проблем основними акторами, їх потенційних дій щодо мінімізації наслідків проблемно-обумовлених кризових ситуацій, здатності використовувати зворотний ефект від реалізації антикризового потенціалу.
Посилання
Yelnykova, H.V., Borova, T.A., Kasianova, O.M., Poliakova, H.A. ta in., za zah. red. Yelnykovoi, H.V. (2009), Adaptyvne upravlinnia: sutnist, kharakterystyka, monitorynhovi systemy, kol. monohrafiia, Tekhnodruk, Chernivtsi, 572 p.
Arefiev, S. (2019), «Adaptyvnyi monitorynh stratehii formuvannia antykryzovoho potentsialu», Visnyk KNUTD, No. 1, pp. 39–48.
«Upravlinnia ta reformuvannia sektoru bezpeky», OBSIe, Viden, 269 p.
Benkler, Y. (2006), The Wealth of Networks: How Social Production Transforms Markets and Freedom, Yale University Press, New Haven.
Deitelhoff, N. and Schmelzle, C. (2023), «Social Integration Through Conflict: Mechanisms and Challenges in Pluralist Democracies», Кölner Zeitschrift für Soziologie und Sozialpsychologie, No. 75, pр. 69–93, doi: 10.1007/s11577-023-00886-3.
Hays, P. (2010), «An Agile and Adaptive Enterprise: Enhancing National Security Space by Improving Management Structures and Leveraging Commercial and International Partners», Astropolitics, No. 8 (2–3), pр. 146–169, doi: 10.1080/14777622.2010.522937.
Kitler, W. (2021), National security. Theory and practice, Wydawnictwo Towarzystwa Wiedzy Obronnej, Warsaw, 274 р.
Liedtka, J.M. (1998), «Linking strategic thinking with strategic planning», Strategy and Leadership, Vol. 26, No. 4, pp. 30–35.
Luehrman, T.A. (1998), «Strategy as a portfolio of real options», Harvard Business Review, September October. pp. 89–99.
Macleod, C., Blackstock, K., Brown, K., Eastwood, A., Gimona, A., Prager, K. and Irvine, R. (2016), Adaptive management: an overview of the concept and its practical application in the Scottish context, James Hutton Institute, Scotland, 24 p.
O’Shannassy, T. (1999), Lessons from the Evolution of the Strategy Paradigm, RMIT Business.
Raimond, P. (1996), «Two styles of foresight: Are we predicting the future or inventing it?», Long Range Planning, Vol. 29, No. 2, pp. 208–214.
Rist, L., Felton, A., Samuelsson, L., Sandström, C. and Rosvall, O. (2013), «A New Paradigm for Adaptive Management», Ecology and society, No. 18 (4) 63, doi: 10.5751/ES-06183-180463.
Stacey, R. (1993), Strategic Thinking and the Management of Change, Kogan Page, London.
Stolzenberg, K. and Heberle, K. (2022), Change Management: Successfully Shaping Change Processes – Mobilizing Employees. Vision, Communication, Participation, Qualification, Springer, Luxemburg.
Tushman, M. and O’Reilly, C. (1997), Winning Through Innovation, Harvard Business School Press, Boston.
Wall, S.J. and Wall, S.R. (1995), «The evolution (not the death) of strategy», Organizational Dynamics, Vol. 24, No. 2, pp. 7–19.
